Актуальні питання по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам недоліками наданих туристичних послуг - Peregrin Capital Group
Your protection and comfort
during legal proceedings
July 4, 2016 Актуальні питання по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам недоліками наданих туристичних послуг

З розвитком світової економіки та інтеграційних процесів, які знаходять своє відображення у постійній взаємодії держави та суб’єктів господарювання в різних сферах економічних відносин, однією з таких сфер, як туризм є досить актуальною у наш час. Під час туристичних подорожей громадяни частіше здійснюють свої подорожі не тільки в країни (Шенгена; США; ОАЕ та ін.), а і внутрідержавні подорожі країною для забезпечення особистих та ділових потреб. У зв’язку із збільшенням кількості подорожей у різні країни світу, виникає необхідність в ефективному розвитку та законодавчому закріплені цієї галузі.

Надання туристичних послуг регулюється Законом України (далі ЗУ) «Про туризм» зі змінами та доповненнями від 18.11.2003 року, законом України (далі ЗУ) «Про захист прав споживачів» від 01.12.2005 року. Майнові відносини щодо захисту порушеного права туриста регулюються Цивільним кодексом України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

З сучасним розвитком туризму, виникає необхідність в врегулюванні змісту прав та обов’язків сторін за договором про надання туристичних послуг.

Проблемами інституту туризму аналізувались та розв’язувались в працях Є.В. Ахтямової, Е. Г. Баразгової, Є.О., Батищева, Є.А. Зоріної, А. А. Муталієвої, К. С. Свиридової, С. Л. Соловьової, А.Є.Толстової, Ю. А. Чеченової, Б. С. Антимонов, серед українських цивілістів цією проблемою займались такі видатні вчені, як С. А. Косінов, О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Лунць, Г. А. Осетинська, В. П. Паліюк, О. П. Письменна та інші.

Також необхідно визначити умови та порядок відшкодування шкоди, завданої споживачам недоліками наданих туристичних послуг.

Туристичні послуги в нашій держави з’явилися ще з часів СРСР. Але законодавство щодо його регулювання ще з тих часів залишається недосконалим. Питання про відповідальність туристичних агентств за невиконання або ж неналежне виконання своїх обов’язків набирає популярності в останні роки. Разом з тим, проблем у даній сфері стає ще більше. Для того, аби розглянути основні проблеми та їх причини в цій сфері слід визначити суб’єктів даних відносин.

Згідно з Законом України «Про туризм» туристом є особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;

Туристичний оператор — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на тур операторську діяльність. Туристичні агенти (далі — турагенти) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг. Слід зауважити наступну відмінність туроператора від тур агента при здійсненні своїх функцій. Так, турагент завжди знаходиться посередині між правовими та іншими інтересами туристичного бізнесу з одного боку туроператор, з іншого турист-споживач. На даний час визначена головна роль туроператора при наданні туристичних послуг, оскільки турагент є посередником в реалізації створеного туроператором «продукту» .

З настанням юридичної (цивільно-правової, адміністративної та кримінальної) відповідальності в сфері туризму пов’язані декілька спірних питань, які здебільшого виникли при відсутності законодавчого закріплення. Перше питання, на яке необхідно дати відповідь, що є юридичною відповідальністю? Дане визначення дуже часто застосовується з різною метою, що дає можливість аналізувати його в різних аспектах. Однак, більшість правників дотримується традиційного визначення «відповідальності». Це санкція, яка застосовується до правопорушника і виражена в необхідності зазнавати негативні наслідки у вигляді позбавлення суб‘єктивних прав або покладання нових або додаткових правових обов’язків.

Більшість розроблених типових договорів про надання туристичних послуг передбачають лише обов’ язки інформувати замовника про хід виконання і виконати замовлення, не розкриваючи його змісту. З початку звернення споживача до туроператора/тур агента виникають так звані «пасивні» нереалізовані порушення, які полягають в обмеженні прав туриста: турист, який знаходиться в процесі вибору подорожі, збираючись укласти договір про реалізацію туристичного продукту (якщо вже не уклав), як наслідок іноді виявляє такі положення договору, які обмежують його права як споживача. В таких випадках він має право запропонувати туроператору\турагенту виключити такі умови з договору або внести такі умови які б забезпечували захист туриста на відпочинку під час подорожі. Таким чином офертою при укладенні договорів шляхом приєднання є пропозиція, зроблена стороною, що пропонує договір до приєднання, яка містить істотні умови договору, виражає намір особи вважати себе зв’язаною у разі її прийняття, та звернена до конкретної особи (осіб) або невизначеного кола осіб.

Окрім вищезазначених вимог, яким повинна відповідати оферта у всіх договорах, укладених шляхом приєднання, ряд науковців виділяють спеціальні риси, які притаманні оферті лише у договорах приєднання. Такі спеціальні вимоги обумовлюються іншою істотною ознакою договору приєднання — стандартною формою закріплення договірних умов.

Так, Р. Салейль до додаткових вимог оферти у договорах приєднання відносить ширшу адресність оферти (оферта адресується не конкретному контрагенту, а невизначеному колу осіб), оскільки договори приєднання розраховані, як правило, на масове укладення правочинів; постійний і деталізований її характер.

Вже з моменту укладення договору споживача ставлять в становище, при якому йому необхідно або приєднатись до всіх запропонованих умов, або шукати іншого контрагента (туроператора/турагента), який теж буде нав’ язувати свої умови. З одного боку, типові договори спрощують порядок укладання, а з іншого — позбавляють можливість вільно узгоджувати умови і пропонувати інші.

В статті 15 Закону України «Про туризм» промовисто гарантує забезпечення прав та законних інтересів споживачів туристичних послуг за рахунок фінансового забезпечення відповідальності суб’єктів туристичної діяльності на випадок їх неплатоспроможності, банківської гарантії, що її зобов’язані оформити такі суб’єкти. Але ж чи дійсно банківська гарантія на практиці здатна забезпечити захист прав туристів при виникненні ситуації щодо неплатоспроможності туроператора чи турагента?

Для того, аби дати відповідь на це питання звернемося до ст. 560 ЦКУ: «За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. При цьому виконання гарантом зобов’язань боржника перед кредитором здійснюється на підставі письмової вимоги останнього, до якої додаються усі необхідні документи»

Під «неплатоспроможністю» розуміють неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності (стаття 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Отже фактично неплатоспроможність може бути встановлена лише під час провадження у справі про банкрутство. Якщо ж туроператор чи турагент не сплатив кошти партнерам за кордоном і турист не зміг отримати оплачений ним відпочинок, як це було свого часу з компанією Karya Tour, турист не має змоги отримати компенсацію заподіяних йому збитків. В Україні розмір фінансового забезпечення є на стільки невеликим, що він ускладнює забезпечення законних прав та інтересів споживачів. Відповідно ст.. 15 Закону України «Про туризм» мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро, якщо ж туроператор планує надавати послуги лише з внутрішнього та в’їзного туризму, то розмір його фінансового забезпечення має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро, для турагента така сума становить еквівалент не менше ніж 2000 євро. Тут слід враховувати, що у випадку банкрутства або неплатоспроможності достатньо великого туропрератора суми гарантії у 20000 євро, на жаль, вистачить для виплати компенсації вартості ненаданих послуг 7-10 туристам, які звернуться першими. Але ж щоденно великі туроператори в середньому продають 150-200 туристичних продуктів, що вказує на те, що сума фінансового забезпечення занадто мала для покриття шкоди, нанесеної туристам. Якщо ж порівнювати розмір фінансового забезпечення з Росією, то там він становить 12000 євро, і встановлений лише для тих туроператорів, які надають послуги в межах державного кордону. Ті ж туроператори, які надають послуги поза межами держави, тобто займаюсьтя внутрішнім туризмом повинні мати фінансове забезпечення в розмірі не менше 240 000 євро. А от максимальний розмір фінансового забезпечення залежить від розміру грошових коштів, отриманих туроператором від реалізації туристичного продукту за рік, і становить від 720 000 євро до 2 400 000 євро для туроператорів, що надають послуги в сфері виїзного туризму. У випадку, якщо туроператор надає послуги у декількох сферах туроператорської діяльності, то застосовується максимальний розмір фінансового забезпечення. Завдяки встановленню настільки високого розміру фінансового забезпечення створюється можливість виплати страхової суми кожному туристу, який звернеться із заявою щодо ненадання йому туристичних послуг.

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновків, що норми Закону України «Про туризм», що стосуються фінансового забезпечення діяльності туроператорів/турагентів мають значні недоліки. Перш за все, це проявляється у неспроможності шкоди, яку може бути заподіяно споживачам туристичних послуг у зв’язку із неплатоспроможністю суб’єктів туристичної діяльності, із законодавчо встановленим розміром фінансового забезпечення. По-друге, недосконалим є механізм повернення коштів туристам, у зв’язку з ненаданням їм туристичних послуг, що значно ускладнює реалізацію споживачами туристичних послуг їх законних прав. Отже з метою недопущення повторення ситуацій, коли українських туристів викидають з готелів необхідно в найкоротші строки вдосконалювати норми чинного законодавства, що регулюють порядок надання фінансового забезпечення діяльності туроператора/турагента.

Г. В. Колісникова

January 18, 2019 В Україні будуть введені нові засади соціальних послуг

17 січня 2019 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про соціальні послуги», який визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику, подолання складних життєвих обставин та мінімізацію їх наслідків, особам, які перебувають у складних життєвих обставинах.

January 8, 2019 З 1 січня 2019 року починають діяти нові правила двосторонньої торгівлі з ЄС

З 1 січня 2019 року між Україною та Європейським Союзом у двосторонній торгівлі розпочато застосування положень Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

December 17, 2018 Реформування державних і комунальних ЗМІ: стан та перспективи

Відповідно до Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», 31 грудня 2018 року є останнім днем, коли засоби масової інформації можуть здійснити роздержавлення, в іншому випадку – їх свідоцтво буде анульовано Міністерством юстиції України і вони не матимуть права випускати газети або журнали.