Публічні особи і ЗМІ: практика ЄСПЛ - Peregrin Capital Group
Your protection and comfort
during legal proceedings
October 16, 2018 Публічні особи і ЗМІ: практика ЄСПЛ

шеф

Європейський суд  з прав людини (далі – ЄСПЛ) має багату практику стосовно взаємодії публічних осіб з засобами масової інформації. Щодо свободи преси прецедентною є справа «Лінгенс проти Австрії». Пан Петер Лінгенс, журналіст, в жовтні 1975 року опублікував в австрійському журналі “Profil” дві статті, в яких критикував колишнього австрійського канцлера пана Бруно Крайські за підтримку колишніх членів SS та за сприяння терпимому ставленню до колишніх нацистів. Канцлер  подав  два  приватні позови на пана Лінгенса.  Він вважав,  що деякі фрагменти  статей,  згадані вище, є наклепом. Австрійські суди визнали пана Лінгенса винним в наклепі, оскільки він не зміг довести правдивість своїх думок, оскільки такі вислови були поза межами допустимої судами критики пресою політичних діячів.

У 1982 році пан Лінгенс подав заяву до ЄСПЛ проти Австрії, оскаржуючи своє засудження за наклеп і посилаючись на порушення ст. 10 (Свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ зазначив, що свобода вираження поглядів, гарантована  пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства  й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не  лише тієї “інформації” чи тих “ідей”, які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу,   обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких “демократичне суспільство” неможливе.

Ці принципи мають особливе значення, коли йдеться про пресу. Хоча преса не повинна переступати меж, встановлених для “захисту репутації  інших осіб”, на ній лежить обов’язок повідомляти інформацію та ідеї на політичні теми так само, як і в інших сферах, які становлять громадський інтерес. І не лише засоби масової інформації мають завдання повідомляти таку інформацію та ідеї, а й громадськість має право отримувати їх.

Крім того, свобода преси дає громадськості одну з найкращих  можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних  лідерів і сформувати свій погляд на них. У більш загальному плані  свобода  політичних  дискусій  лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, якою пройнята    вся Конвенція.

Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона  стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості. Безсумнівно, пункт 2 статті 10 дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей,  і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не  виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого  захисту мають розглядатися у зв’язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань.

 ЄСПЛ спостеріг, що слід уважно розрізняти факти та оціночні  судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних  суджень не можна.  У зв’язку з цим суд зауважив, що факти, на яких пан Лінгенс грунтував свої оціночні судження, були незаперечними, як і його добросовісність. В результаті суд дійшов висновку, що мало місце порушення ст. 10 Конвенції.

Стосовно цитування журналістами думок інших осіб прецедентною є справа «Тома проти Люксембургу», де приводом до позову стали наклепницькі зауваження заявника  щодо посадових  осіб,  зроблені ним у радіопрограмі. Темою програми були лісовідновлювальні роботи, які проводилися після сильних буревіїв.

Суди Люксембургу зобов’язали заявника сплатити на користь кожного із позивачів по 1 франку компенсації моральної шкоди та відшкодувати вартість судових витрат. Обгрунтуванням такої позиції судів стало те, що заявник, не відмежувавшись від запропонованих ним слухачам цитат, без будь-яких доказів чи  іншої аргументації сказав, що усі, крім однієї, посадові особи Комітету лісового господарства є корумпованими.

Ключовим питанням справи стало визначення того, чи національні органи державної влади належним чином скористалися своїм розсудом,  поклавши на заявника обов’язок відшкодувати збитки, завдані ним шляхом   недобросовісного інформування громадськості.

ЄСПЛ дійшов висновку, що загальна вимога до журналістів дистанціюватися від використовуваних ними цитат та їхнього змісту за умови, що ці цитати можуть зачіпати третю сторону, не узгоджується із роллю, котру відіграє преса у виконанні завдання поширення інформації про події, думки та ідеї інших осіб. У цій справі суд дійшов висновку, що аналіз радіопрограми заявника в цілому дає підстави вважати, що пан Тома завжди зауважував про початок цитування статті свого колеги, а також характеризував цю статтю як таку, котра сформульована дуже жорстко. Крім того, пан Тома неодноразово ставив запитання третій  стороні у цій справі – власникам лісів – щодо того, чи є, на їхню думку, висновки, зроблені його колегою обґрунтованими.

Важливим прецедентним рішенням ЄСПЛ стосовно захисту приватного життя  публічних осіб є справа «Ганновер проти Німеччини». Від початку  90-х  років  XX  століття  принцеса Монако Кароліна фон Ганновер веде кампанію – часто звертаючись до судів – у різних  європейських  державах,  аби не допустити опублікування фотографій  щодо її приватного життя в сенсаційній пресі.

У рішенні  від  15  грудня  1999  року  Федеральний Конституційний   суд видав заявниці припис, яким заборонялось опублікування її фотографій з дітьми на тій підставі, що необхідність захисту їхнього приватного життя є важливішою, ніж захист життя дорослих.

Проте Конституційний суд вважав, що заявниця, яка безперечно  є  “публічною  фігурою”,  має толерантно ставитись до оприлюднення  своїх фотографій,  зроблених у публічному місці,  навіть якщо вони  зображують її у сценах повсякденного життя, а не під час виконання  нею її офіційних обов’язків. У зв’язку з цим  Конституційний  суд  посилався   на   свободу   преси   та   на   правомірний   інтерес  громадськості,  яка має знати,  як ця особа загалом  поводиться  в  громаді.

Розглядаючи заяву ЄСПЛ дійшов висновку, що   не було   сумнівів,   що   опублікування  різними  німецькими журналами фотографій заявниці  щодо  її  повсякденного  життя,  де сфотографована  вона  сама  чи з іншими людьми,  заторкує сферу її приватного життя.

Хоча свобода вираження поглядів поширюється і на опублікування фотографій, у цій сфері захист прав і репутації інших осіб набуває  особливого значення, оскільки стосується поширення не “ідей”, а  зображень,  які  містять  дуже  особисту, навіть інтимну “інформацію” про особу.  Мало того, фотографії, які з’являлись у таблоїдах, часто були зроблені в атмосфері  наполегливого домагання, яке викликало в даної особи дуже сильне  відчуття вторгнення у її приватне життя чи навіть переслідування.

Суд вважав,  що громадськість не мала легітимного інтересу знати про місцеперебування Кароліни фон Ганновер чи про те, як вона загалом поводиться у приватному житті, навіть у тому випадку, якщо вона з’являється  в місцях, які не завжди можна назвати ізольованими і які є добре відомими громаді. Навіть якби такий загальний інтерес існував, оскільки журнали мають певну комерційну  заінтересованість  в опублікуванні фотографій та статей, на думку суду, ці інтереси мали підпорядковуватися праву заявниці  на ефективний захист її приватного життя.

З урахуванням  усіх  зазначених  вище   чинників   та   попри  дискреційні  повноваження,  що надаються державі у цій сфері,  суд  дійшов висновку, що німецькі суди не забезпечили справедливого балансу  конкуруючих інтересів. Відповідно, Суд постановив, що було порушення статті 8 Конвенції.

Виходячи з практики ЄСПЛ найнижчий рівень захисту репутації має уряд і інші державні органи, їх можна критикувати найбільше.

Далі йдуть публічні особи – це відомі політики, громадські діячі, їх рівень терпимості трохи менше, а рівень захисту трохи вище.

Ще нижче ступінь сприйняття критики передбачається у рядових державних і муніципальних службовців, які можуть бути невідомі широким верствам населення. Наприклад, це чиновники, які виконують якісь конкретні функції в адміністрації. Але вони теж повинні бути більш терпимі, ніж звичайні громадяни, тому що в конкретних ситуаціях їх дії можуть бути дуже важливі для населення.

Наступні – це судді. З одного боку судді – це люди, які виконують важливі державні функції. Але Європейський Суд вважає, що суддів не можна сильно критикувати, тому що, крім питань свободи вираження поглядів та захисту репутації, піднімаються питання авторитету правосуддя як такого. Якщо всі будуть критикувати суддів, в тому числі і безпідставно, то це може повністю підірвати довіру до судової влади.

Наприклад, якщо якась приватна особа очолює фірму, яка перемогла в конкурсі на виконання державного або муніципального замовлення, то вона буде мати публічний інтерес більший, ніж у звичайного громадянина. Або людина, яка є підсудною по резонансній справі, що викликає інтерес у журналістів. У цих випадках ставлення до людини виходить за рамки приватних і, відповідно, знижується рівень терпимості до критики.

Отже, представники засобів масової інформації повинні розуміти певні максимальні і мінімальні межі втручання та висловлювань стосовно життя різних публічних осіб та вміти розмежовувати публічне та приватне життя таких осіб і поважати його так само як приватне життя звичайних громадян.

Ірина Венедіктова 

August 5, 2019 В Україні буде діяти спрощена процедура надання послуг в сфері пенсійного забезпечення

2 серпня 2019 року набрала чинності постанова Кабінету міністрів України № 681 від 17.07.2019 «Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення», якою передбачено запровадження онлайн послуг в сфері пенсійного забезпечення.

July 11, 2019 В Україні запроваджено проект е-Малятко

Кабінет міністрів України 10 липня 2019 р. ухвалив постанову, яка дає старт реалізації проекту в сфері електронних послуг е-Малятко. Враховуючи щорічну народжуваність близько 400 000 дітей, реалізація проекту призведе у масштабі держави до вагомої економії коштів та часу для громадян, органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

June 7, 2019 Верховна Рада прийняла ЗУ «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України»

6 червня 2019 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України» № 1098, який передбачає практичну реалізацію процедури імпічменту президента України.