Правове регулювання надання медичних послуг: історико-правовий аспект - Peregrin Capital Group
Ваша защита и комфорт
при ведении дел
21 июня 2016 года Правове регулювання надання медичних послуг: історико-правовий аспект

Актуальність даної теми пов’язана з постійним розвитком медичних відносин, вдосконаленням принципів та засад медичної діяльності, що створює необхідність корегування чинного законодавства. Надання перших медичних послуг відбулося за довго до початку їх правового регулювання. За відсутності законодавчих норм, медичні послуги не можна було віднести до окремого правового інституту, але фактичне надання медичних послуг зародилося ще за часів прадавніх людей.

Перші правові пам’ятники, що містять інформацію про надання послуг відносяться до часів рабовласницького суспільства, але ще за часів зародження цивілізації виникли перші прецеденти. Випадок коли людина вперше зробила певні дії для покращення здоров’я іншої особи, можна вважати зародженням відносин з надання медичних послуг. У первіснообщинному ладі, функції лікування покладалися здебільшого на жінок. Медичні знання передавалися через покоління, а лікування не мало правової регламентації. Можна вважати, що зародження медичних послуг як правового інституту відбулося коли люди почали використовувати звичаєві норми, щодо регулювання медичних відносин. Прикладом таких норм можна вважати звичай дякувати цілителів подарунками, але такий звичай більше походив на норми моралі а не права.

Більшість досліджень зазначає, що регламентація медичної діяльності почалася у римському праві. Але такий підхід є помилковим, бо законодавство країн Стародавнього Сходу містила чимало норм з цієї проблематики.

В Індії, Звід законів Ману та Аюрведа закріплювали правовий статус лікарів та порядок їх діяльності. Спочатку, лікування було безоплатним, а займалися медичною діяльністю лише брахмани (жерці). Згодом, медична діяльність зосередились у ведіїв, та набула вигляд оплатної послуги.

У Вавилоні, звід законів царя Хаммурапі містив 282 параграфи, з яких 9 регулювали медичну діяльність. Головним внеском законів царя Хаммурапі в розвиток інституту послуг було закріплення принципу платності. Розмір грошової подяки лікарю залежав від складності лікування та класової приналежності пацієнта. Іншим внеском законів Хаммурапі було закріплення відповідальності лікаря за неналежне лікування.

У Стародавньому Китаї регламентація медичних відносин покладалася на релігійні норми та норми моралі. Окреме місце, як джерело права, займали дослідження вчених лікарів, найбільш відомою була праця «Про природу та життя». У Китаї була створена перша державна медична установа, але займалася вона лише обслуговуванням імператорського палацу та надзвичайними ситуаціями, такими як епідемії.

Одні з перших професійних надавачів медичних послуг з’явилися у Єгипті за 4000 років до н.е. Спочатку, лікуванням займалися жерці, але згодом, виділися окрема категорія осіб, які отримували спеціальну освіту та займалися професійною медичною діяльністю. Основним джерелом регламентації такої діяльності була «Священна книга», яка закріплювала правила надання медичних послуг, процес лікування та види хвороб. Лікар який займався діяльністю з дотриманням регламентованих правил звільнявся від відповідальності за неналежне надання послуг та заподіяння шкоди пацієнту.

В стародавній Греції, у великих містах практикували громадські лікарі, які надавали безоплатну медичну допомогу. Але більшість лікарів надавали платні медичні послуги та організовувала ятреї – приватні платні лікарні розташовані вдома. Регламентація медичних відносин покладалася на догмати видатних лікарів, які у своїх працях закріплювали принципи, методи та правила медичної діяльності.

У Стародавньому Римі, окрім приватних лікарів існували повноцінні медичні установи, які обслуговували солдат. Саме в Римі почалося зародження розмежування медичної діяльності та медичних послуг, як окремих видів відносин. Римське право не виділяло медичні послуги як окрему категорію, але містило норми щодо інституту послуг в цілому. Регулювання послуг у Римі відбувалося через регламентацію форми їх відбиття – договору. Фактично, відносини з приватними лікарями регулювалися консенсуальними договорами найму послуг. Предметом такого договору був процес надання медичних послуг, а не результат певних робіт. Через це, правовідносини припинялися лише з настанням одужання, або за інших підстав, щодо припинення зобов’язань.

В римському праві, лікар повинен був надавати послуги особисто, без права передачі їх виконання іншій особі. Оплата відбувалася після їх надання або за певний період часу, її розмір визначався сторонами.

З зазначеного можна побачити, що законодавство рабовласницьких країн лише починало закріплювало правовий статус суб’єктів медичних правовідносин, а відповідальність сторін все більше приймала компенсаторну форму.

Значний розвиток у регламентації медичних послуг відбувався у Новий час. Одна з перших спроб регламентації даних відносин була зроблена у Цивільному кодексі Наполеона, який не виділяв медичних послуг, але детально регламентував інститут послуг в цілому. Медичні послуги відносились до найму робіт. Такі послуги надавалися як для конкретної роботи так і на певний час.

Важливий внесок, у розвиток регулювання медичних відносин, зробило Германське цивільне уложення, в якому послуги знайшли своє відображення як складова частина інституту найму. Предметом таких відносин було виконання робіт будь-кого виду, а отже послуги цілком могли бути пов’язані з медичною діяльністю. Суб’єктами надання послуг виступали особи із спеціальною освітою, будь-якої статі, які досягли 21 року. Надавалися такі послуги особисто та платно.

Паралельно з цим, іншим шляхом відбувалася розбудова даного інституту на території Східної Європи. Довгий час, лікування у Російській імперії прирівнювалося до чаклунства. Перші спроби правової регламентації медичної діяльності були зроблені за часи Петра І. Згодом, у 1832 року, головним нормативним актом Російської імперії став кодифікований Звід законів. Цей нормативний акт не виділяв медичні послуги як окрему категорію, але їх можна віднести до особистого найму для відправлення всякого роду робіт і посад, не заборонених законом. Медичною практикою займалися приватні лікарі, діяльність яких була платною. Взагалі, найм послуг у Російській імперії був досить широко врегульований. Відносини сторін були майже рівними, з закріпленням різних категорій прав. В цілому ж, російський підхід не суперечив ідеям римського та європейського права: існувала велика кількість однорідності їх норм.

Значні зміни відбулися після 1917 року та були пов’язані із створенням СРСР. Цивільні правовідносини регулювалися Цивільним кодексом РРФСР 1922 р., а згодом, Цивільним кодексом РРФСР 1964 р. Проте, жодний нормативний акт не закріплював інститут послуг. Через це, медичні послуги не зазнали своєї регламентації. Проте, медична діяльність строго регламентувалася та підпадала під особливий контроль держави.

Однією з причин відсутності медичних послуг була безоплатність лікування для усіх членів суспільства. До того ж, кожний лікар працював на державних підприємствах, що унеможливлювало приватне надання послуг.

Підхід змінився лише після розпаду СРСР, коли його колишні країни-члени розпочала нову розбудову законодавства щодо надання послуг та регламентації медичної діяльності. Чинне законодавство зазначених країн має велику кількість схожих норм та ідей, щодо регулювання медичних послуг.

Цивільне законодавство України регламентує як загальні питання інституту послуг, так і окремі його різновиди, але не приділяє увагу медичній специфіці. Через це, розгляд даних відносин можливий лише через призму загального підходу щодо надання послуг, але із врахуванням спеціального медичного законодавства.

Розглянувши історико-правову специфіку регулювання медичних послуг, можна надійти висновку, що основоположні ідеї були закладені за часів рабовласницького суспільного ладу та еволюціонували у Новий та Новітній часи. У різні періоди історії, підходи щодо регулювання медичних послуг мали свої специфічні особливості, проте весь час залишалися невід’ємною частиною правовідносин.

Віктор Савченко

15 апреля 2019 года Президент підписав Кодекс з процедур банкрутства

15 квітня 2019 р. Президент України підписав Кодекс з процедур банкрутства.

5 апреля 2019 года В Україні набули чинності нові правила трансплантації органів

31 березня набув чинності Закон № 2694-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині".

15 марта 2019 года Чоловіки зможуть брати відпустку у зв’язку з пологами

У Верховній Раді зареєстровано Проект Закону про внесення змін до статті 17 Закону України "Про відпустки", яким запропоновано надавати чоловікам оплачувану відпустку у зв’язку з народженням дитини.